Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України - Вікторія Вікторівна Садівнича

…у давнину Кримський півострів називали Тавридою, або Таврією? Ця назва походить від назви племені таврів, котре в І тис. до н. е. жило в Криму. Інша назва півострова – Корсунь. Первісно так слов’яни називали грецьку колонію Херсонес, що існувала тут до середини ХV ст., а згодом найменування поширилося на весь півострів.

Запорізька Січ (Запоріжжя) – регіон, розташований на кордоні з кочовими народами степу. Ще в X ст. у районі Дніпровських порогів, поблизу острова Хортиця, для охорони купецьких караванів від нападів степовиків було створено укріплені поселення, що в XII–XIII ст. перетворилися на справжні городища.

Давньоруські літописи ще не називають мешканців Запоріжжя козаками, хоча є всі підстави вважати, що вони існували вже у XII–XIII ст. Є історичні свідчення про те, що багато холопів і смердів втікали від своїх хазяїв та оселялися біля Дніпра. Своїм життям і звичаями вони нагадували козаків – «людей незалежних, вільних, хоробрих, що присвятили своє життя військовим подвигам». Уперше слово козак вживається у XIV ст.: спочатку в половецьких словниках та документах італійських колоній у Криму, а 1492 р. – в українських літописах. Тоді це слово позначало людину неосілу, «степового добувача», а їздити у козацтво, козачкувати означало «промишляти в степах».

У XV ст. людей, які перетворювалися на «степових добувачів», значно побільшало, оскільки в Україні посилилася панщина. Селяни тікали на окраїни, спочатку на Поділля й Київщину, а потім на південь, у безлюдні степи.

Після укладення між Польщею та Литвою Люблінської унії (1569 р.) українські землі потрапили під владу польського короля та шляхти. Найбільш непокірні українські селяни тікали до Дикого Степу та на Наддніпрянщину, на занедбані внаслідок постійних набігів турків і татарів споконвічні слов’янські землі. Там вони засновували військові поселення, з яких згодом постало Військо Запорізьке. Так виникло українське козацтво – унікальне явище у світовій історії.

Осередком козацтва було Запоріжжя. Після Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в 1650 р. ці землі разом із іншими територіями увійшли до складу Гетьманщини, яка проіснувала до другої половини ХVІІІ ст. Проте 1764 р. було ліквідовано гетьманство, 1775 р. – знищено Запорізьку Січ, а 1783 р. на українських землях було запроваджено кріпацтво.

Донщина (Подоння, Донбас) – частина східнослов’янських земель (сучасні Донецька та Луганська області), які активно заселяли українці, росіяни та інші народи протягом XVII–XVIII ст., після звільнення з-під влади Кримського ханства й Туреччини. У різні часи регіон мав різні назви: Дике Поле, Гуляйполе, «слободні» землі тощо.

…ці землі, відомі з VIII ст., були слов’янськими і доходили до Дону? Михайло Грушевський у своїй «Історії України-Русі» зазначає, що голландський мандрівник ХІІІ ст. Йоганн Рюйсброк називав Дон кордоном Русі. Проте з наступом степових кочівників – хозарів, печенігів, половців – розпочалася тривала боротьба східних слов’ян за своє «чисте поле».

Слов’яни почали розселятися у придонських степах у VII–VIII ст., а в Х ст. їх витіснили печеніги. Проте в середині XI ст., коли печенізька орда ослабла, слов’яни знову прийшли на ці землі, та відійшли під тиском половців. Коли половці у XII ст. занепали, слов’яни повернулися, але у XIII ст. татарська навала зруйнувала все українське Подніпров’я.

Слов’яни повернулися на ці землі в XIV–XV ст., коли татарська орда через постійні усобиці втратила могутність. Однак наприкінці XV – у першій половині XVI ст. кримські татари знову захопили ці території. І тільки зі становленням козацтва на зламі XVI–XVII ст. українці знову почали активно розселятися тут. Селяни, тікаючи від панщини, залюднювали величезні простори Донщини, Слобожанщини, Причорномор’я.

Слобожанщина (Слобідська Україна) – регіон України, що формувався в зоні активних контактів і взаємних впливів різних культур. Колись ці споконвічні українські землі називалися Заліською Україною, а в більш віддалені часи – Стародубщиною, Сновщиною, Подонням. Протягом тривалого часу землі Слобожанщини належали до так званого Дикого Поля – пограниччя між Україною, Росією та Кримським ханством.

Першим, хто зважився захистити землі Слобожанщини від кримських орд, був князь Дмитро Вишневецький. На початку 1559 р. він здійснив вдалий похід у Крим, визволивши з неволі кілька тисяч українських бранців, а вже в червні запорожці під проводом князя напали на турецьку фортецю Азов. Відтоді українські козаки зробилися повноправними господарями в слобідських землях. Уже 1599 р. вони заселили Валуйки, а згодом – Усерду, Яблуневе, Корочу; жили також у Харкові. На початку XVII ст. на вільних землях виникли десятки українських сіл.

Освоєння Слобожанщини дало змогу Московській державі розширити свої південні кордони. Нові землі поступово заселили росіяни – переважно «служиві» люди (стрільці, пушкарі, засічна сторожа, боярські діти), які мали захищати прикордонні землі. Саме з цією метою у XVII–XVIII ст. вони звели кілька величезних фортифікаційних споруд, зокрема Бахмутську лінію й Нову лінію.

Осідали на колишніх землях Дикого Поля й кріпаки – втікачі з центральних губерній Росії, а також – російські селяни, що їх поміщики переселяли на «слободні землі», і донські козаки.

…одним із перших землі Дикого Поля почав освоювати гетьман Яків Острянин? 1638 p. він, перейшовши російський кордон, осів у старому городищі Чугуєві.

Сіверщина є своєрідною перехідною зоною між Україною й Росією. Її населення формувалося здебільшого з сіверян і радимичів. У давньоруських літописах їх згадано під назвою сівера, пізніших нащадків іменували севрюками. Загалом